Найменування:

АМАРИЛ табл. 4мг №30

Артикул:

ЦА-00004788

Виробник:

Aventis Pharma, Италия

308.20 грн

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату АМАРИЛ^Т (AMARYL^Т)

Загальна характеристика

міжнародна назва: глімепірид;

основні фізико-хімічні властивості: Амарил^® 2 мг — зеленуваті, довгасті таблетки, біпланарні з лінією розлома на кожному боці; верхній штамп: NMM/логотип компанії; нижній штамп: логотип компанії/ NMM;

Амарил^® 3 мг — світло-жовті, довгасті таблетки, біпланарні з лінією розлома на кожному боці; верхній штамп: NMN/логотип компанії; нижній штамп: логотип компанії/ NMN;

Амарил^® 4 мг — світло-блакитні, довгасті таблетки, біпланарні з лінією розлома на кожному боці; верхній штамп: NMО/логотип компанії; нижній штамп: логотип компанії/ NMО;

Амарил^® 6 мг — оранжеві, довгасті таблетки, біпланарні з лінією розлома на кожному боці; верхній штамп: NMR/логотип компанії; нижній штамп: логотип компанії/ NMR;

склад:

1 таблетка Амарил^® 2 мг містить 2 мг глімепіриду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон 25000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172), індиго кармін алюмінієвий лак (Е 132);

1 таблетка Амарил^® 3 мг містить 3 мг глімепіриду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон 25000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

1 таблетка Амарил^® 4 мг містить 4 мг глімепіриду;

допоможні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон 25000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індиго кармін алюмінієвий лак (Е 132);

1 таблетка Амарил^® 6 мг містить 6 мг глімепіриду;

допоможні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон 25000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, сансет жовтий FCF алюмінієвий лак (Е110).

Форма випуску

таблетки.

Фармакотерапевтична група

протидіабетичні засоби. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Код АТС А10В В12.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. глімепірид — активна речовина Амарилу^® являє собою пероральний гіпоглікемізуючий препарат — похідне сульфанілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Фармакокінетика. Глімепірид має абсолютну біодоступність. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Максимальні концентрації препарату в сироватці крові (C max) досягаються приблизно через 2,5 години. Після прийому препарата внутрішньо багатократно в добовій дозі 4 мг встановлюється концентрація 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC (площа під кривою «концентрація — час»). Для глімепіриду характерні дуже низький обўєм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює обўєму розподілу альбуміну, високий ступінь звўязування з білками плазми (понад 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Період напіввиведення складає 5 — 8 годин. Після прийому високих доз період напіввиведення збільшується.

Після однократного прийому внутрішньо глімепіриду, міченого радіоактивним ізотопом, 58% радіоактивної речовини виявлялось у сечі та 35% — в фекаліях. Незмінена речовина в сечі не виявлялась. В сечі та фекаліях ідентифікували два метаболіти — які найбільш імовірно є наслідком печінкового метаболізму (основним ензимом є СYP2C9): гідрокси-похідну і карбокси-похідну. Після перорального призначення глімепіриду термінальні періоди півжиття цих метаболітів становили відповідно 3–6 і 5–6 годин.

Інформація щодо використання Амарилу^® при нирковій недостатності обмежена. Пацієнти з порушеною функцією нирок можуть бути більш чутливими до глюкозознижуючого ефекту Амарилу^®.

У пацієнтів з нирковою недостатністю при низькому кліренсі креатиніну (менше 27,4 мл/хв) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, імовірно, внаслідок більш швидкої елімінації через знижене зв’язування з білками. Порушується ниркова елімінація двох метаболітів. При кліренсі креатиніну менше 22 мл/хв адекватний контроль рівнів глюкози можливий при дозуванні лише 1 мг на добу.

В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється з грудним молоком.

Невідомо, чи виводиться глімепірид під час діалізу.

Показання для застосування

інсулінонезалежний цукровий діабет II типу, якщо рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Спосіб застосування та дози

дози Амарилу^® визначаються бажаним рівнем цукру в крові. Амарил^® слід приймати в призначених дозах і в певний час. Помилки в застосуванні препарату, наприклад пропуск прийому дози через забудькуватість, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, до яких слід вдаватися у випадку таких помилок або ситуацій, коли прийом чергової дози препарату у встановлений час є неможливим. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у випадку прийому надто високої дози препарату. Початкова та підтримуюча дози визначаються лікарем на основі результатів рівнів цукру в крові та сечі.

Регулярне спостереження за вмістом цукру в крові та сечі допомагає також виявленню первинної або вторинної резистентності до препарату.

Початкова доза та підбір дози. Починають лікування зазвичай з призначення дорослим 1 мг (1/2 таблетки по 2 мг) Амарилу^®1 раз на добу. За необхідності добова доза може бути підвищена. Будь-яке підвищення дози можно проводити під контролем рівня цукру в крові, поступово (звичайно, з інтервалами в 1–2 тижні) і за такою схемою: 1 мг — 2 мг — 3 мг — 4 мг — 6 мг і (у виняткових випадках) — 8 мг.

Діапазон добових доз для хворих з добре компенсованим цукровим діабетом. Діапазон добових доз для хворих з добре компенсованим цукровим діабетом звичайно становить від 1 мг до 4 мг Амарилу^®. Лише в окремих хворих задовільний цукрознижуючий ефект досягається призначенням добових доз понад 6 мг.

Розподіл добової дози. Час і розподіл прийому добової дози визначає лікар, з урахуванням способу життя хворого. Як правило, буває достатньо приймати добову дозу один раз на добу. Це слід робити безпосередньо перед ситним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим прийомом ситної їжі. Дуже важливо не пропускати прийом їжі після застосування Амарилу^® Вторинна корекція дози. У випадку компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну. У звўязку з цим у процесі лікування може знизитися потреба в глімепіриді. Для уникнення розвитку гіпоглікемії рекомендується тимчасово зменшити дозу або відмінити Амарил^®. Корекція дози повинна проводитися також при зміні маси тіла хворого, зміні його способу життя або при виникненні інших факторів, які сприяють підвищенню схильності до розвитку гіпо- або гіперглікемії (див. розділ "Особливості застосування") Тривалість лікування. Як правило, лікування Амарилом^® є тривалим

Переведення хворого з іншого перорального протидіабетичного препарату на Амарил^®. Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу^® та інших пероральних цукрознижуючих препаратів. При заміні інших препаратів на Амарил^® початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо хворого переводять на Амарил^® з максимальної дози іншого перорального цукрознижуючого препарату). Будь-яке підвищення дози Амарилу^® слід проводити відповідно до рекомендацій, які наведені вище в розділі «Початкова доза та підбір дози». Необхідно брати до уваги ступінь ефекту та тривалість застосування попереднього цукрознижуючого засобу. Може виникнути необхідність у тимчасовому припиненні лікування з метою уникнення адитивного ефекту (ефекту накопичення), що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії.

Амарил^® таблетки приймають не розжовуючи, з достатньою кількістю (приблизно 0,5 склянки) рідини.

Побічна дія

виходячи з досвіду застосування Амарилу^® та інших похідних сульфанілсечовини, необхідно враховувати можливість виникнення наступних побічних дій препарату.

Гіпоглікемія. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, «вовчий» апетит, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце адренергічні реакції: упрівання, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритмії серця.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі перераховані симптоми майже завжди зникають після нормалізації глікемічного стану.

Очі. Під час лікування (особливо на його початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня цукру в крові.

Травний тракт. Іноді можуть спостерігатися такі шлунково-кишкові реакції, як нудота, блювання, відчуття тиску або переповнення в епігастрії, біль у животі та діарея; в окремих випадках можливо підвищення активності ферментів печінки та порушення функції печінки (холестаз і жовтуха), а також гепатит, який може призводити до печінкової недостатності.

Кров. Можуть спостерігатися тяжкі порушення картини крові. Рідко можлива тромбоцитопенія і, у виняткових випадках, лейкоцитопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).

Інші побічні дії. Іноді можуть мати місце алергічні або псевдоалергічні реакції, наприклад свербіж, кропивўянка або висипи. Такі реакції бувають, як правило, помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись диспное та падінням артеріального тиску аж до шоку. При виникненні кропивўянки слід негайно звернутися до лікаря.

У виняткових випадках можуть спостерігатися такі побічні ефекти: алергічний васкуліт, гіперчутливість шкіри до дії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.

Протипоказання

Амарил^® не призначений для лікування інсулінозалежного цукрового діабету I типу, діабетичного кетоацидозу, дібетичної прекоми та коми. Амарил^® не можна призначати хворим з гіперчутливістю до глімепіриду або до будь–якого допоміжного інгредієнта, що входить до складу препарату, до похідних сульфанілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Застосування під час вагітності та в період лактації.

Хворі жінки повинні інформувати свого лікаря про заплановану вагітність.

Для уникнення шкідливого впливу на дитину Амарил^® не слід призначати вагітним жінкам: хвора повинна бути переведена на інсулін Одержання глімепіриду разом із грудним молоком матері-годувальниці може бути шкідливим для дитини. Хвора повинна застосовувати інсулін або повністю відмовитися від годування груддю

Передозування

Гостре передозування, а також тривале лікування надто високою дозою глімепіриду можуть призвести до тяжкої, життєво небезпечної гіпоглікемії.

Гіпоглікемія може супроводжуватись головним болем, «вовчим» апетитом, нудотою, блюванням, апатією, сонливістю, порушенням сну, тривожністю, агресивністю, порушенням концентрації уваги, зниженням пильності та реакції, депресією, сплутаністю свідомості, порушенням мовлення, афазією, порушенням зору, тремором, парезами, порушенням чутливості, запамороченням, безпорадністю, втратою самоконтролю, делірієм, судомами центрального генезу, сонливістю і втратою свідомості аж до коми, поверхневим диханням і брадикардією. Крім того, можуть мати місце такі адренергічні реакції, як упрівання, відчуття тривоги, тахікардія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та серцеві аритмії.

При виникненні симптомів гіпоглікемії пацієнт повинен негайно прийняти цукор, якщо можливо, у формі глюкози.

Дуже важливо здійснювати ретельне спостереження безпосередньо до того моменту, коли лікар впевниться, що стан хворого поза небезпекою. Слід пам’ятати про можливість відновлення гіпоглікемії після початкового поліпшення стану.

Лікування: корекція дієти; призначення глюкози внутрішньо або внутрішньовенно. В тяжких випадках пацієнта госпіталізують і призначають інфузійну терапію концентрованого розчину глюкози (для дорослих, наприклад, — починаючи з 40 мл 20% розчину). Можливим альтернативним шляхом для лікування дорослих є призначення глюкагону, наприклад у дозах від 0.5 до 1 мг внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом’язово.

При лікуванні гіпоглікемії, спричиненої випадковим прийомом Амарилу^®,

у немовлят і дітей молодшого віку дозу глюкози потрібно особливо ретельно коригувати з огляду на можливість виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Пацієнти, які прийняли Амарил^®у небезпечній для життя кількості, потребують детоксикації (наприклад шляхом шлункового лаважу або прийому активованого вугілля).

Після ліквідації гострих проявів гіпоглікемії необхідно здійснити внутрішньовенну інфузію розчину глюкози у меншій концентрації, щоб уникнути відновлення гіпоглікемії. Ретельний контроль рівня глюкози в крові повинен проводитись принаймні протягом 24 годин.

Особливості застосування

правильна дієта, регулярні і достатні фізичні вправи та, за необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня цукру в крові, як і регулярний прийом Амарилу^®. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові (гіперглікемія) є збільшення частоти сечовиділення, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.

На початку лікування хворий повинен бути інформованим про дію Амарилу^® і ризик, повўязаний з його застосуванням, а також про його ефекти у комбінації з дієтою та фізичними вправами. При цьому повинна бути підкреслена важливість адекватної співпраці хворого з лікарем.

У перші тижні лікування у хворого може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать:

;

b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими засобами. Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купірувана негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, підсолодженого цукром фруктового соку або чаю). У звўязку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 грамів глюкози. Штучні солодкі речовини неефективні в лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфанілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх вжитих лікувальних заходів, можливі рецидиви гіпоглікемії. У звўязку з цим необхідно безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин і госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при занедужанні у вихідні дні), він повинен обовўязково повідомити їх про своє захворювання та про попереднє лікування.

У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високою температурою) рівень цукру в крові може бути порушений і може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулін.

Коли спостерігається недостатній ефект від максимальної дози Амарилу^®, посилити клінічний ефект можливо шляхом призначення комбінованої терапії: Амарил^® + інсулін або Амарил^® + протидіабетичні лікарські засоби, що містять метформін.

Застосування у комбінації з інсуліном. У цьому випадку вже призначена доза Амарилу^® лишається незмінною. Лікування інсуліном починається з найнижчої рекомендованої дози і доза підвищується поступово, залежно від рівня цукру в крові. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим контролем лікаря.

Застосування у комбінації з метформіном. Якщо лікування тільки Амарилом^® або тільки протидіабетичними препаратами, що містять метформін, не призводить до бажаного ефекту, може бути призначена комбінована терапія Амарилом^® з метформіном. В цьому випадку призначена доза препарату, що вже застосовується, лишається незмінною. Призначення додаткового препарату починається з найнижчої рекомендованої дози і доза підвищується поступово, залежно від рівня цукру в крові.

Під час лікування Амарилом^® необхідний регулярний контроль рівня цукру в крові та сечі, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну.

Поки що немає досвіду застосування Амарилу^® для лікування хворих з тяжкими порушеннями функції печінки та хворих, які знаходяться на гемодіалізі. Хворим з порушеннями функції печінки може бути показано переведення на інсулін, принаймні до досягнення оптимальної компенсації порушень обміну речовин.

На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі Амарилу^® може мати місце зумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження пильності та реактивної здатності хворого. Це може негативно позначитися, наприклад на здатності керувати автомобілем або обслуговувати різні машини та механізми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

у хворих, які отримують деякі інші лікарські засоби, або в тих, що припинили їх прийом перед початком лікування Амарилом^®, може бути змінений рівень цукру в крові. Виходячи з досвіду застосування Амарилу^® та інших похідних сульфанілсечовини, можна чекати такої взаємодії Амарилу^® з іншими лікарськими засобами.

Глімепірид метаболізується цитохромом Р450 2С9 (СYP2C9). Це необхідно взяти до уваги при паралельному призначенні глімепіриду з індукторами (наприклад зрифампіцином) або інгібіторами (наприклад з флюконазолом) СYP2C9.

Посилення цукрознижувального ефекту і повў язаний з ним можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів: інсулін або пероральні протидіабетичні препарати, інгібітори АПФ, алопуринол, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, ізофосфаміди, інгібітори МАО, міконазол, парааміносаліцилова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробеніцид, хінолони, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфаміди, флюконазол.

Послаблення цукрознижувального ефекту та повўязане з ним підвищення рівня цукру в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів: ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, діуретики, епінефрин (адреналін) та інші симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (після тривалого застосування), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестогени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, гормони щитоподібної залози.

Блокатори Н₂-рецепторів, клонідин і резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати цукрознижувальний ефект Амарилу^®. Блокатори b-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет це може призводити до погіршення компенсації порушень обміну речовин. Крім того, блокатори b-адренорецепторів можуть посилювати тенденцію розвитку гіпоглікемії (внаслідок порушення контррегуляції). Під впливом таких засобів, як блокатори b-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин і резерпін, можливо послаблення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції гіпоглікемії.

Разове або хронічне вживання алкоголю може непередбаченим чином посилювати або послаблювати цукрознижувальну дію Амарилу^®. Може спостерігатися посилення чи послаблення ефекту похідних кумарину.