ІЗОПТИН SR табл. 240мг №30**

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату ІЗОПТИН^® SR (ISOPTIN^® SR)

Cклад

1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 240 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна ; натрію альгінат; повідон; магнію стеарат; гіпромелоза; макрогол 400; макрогол 6000; тальк; титану діоксид Е 171; хіноліновий жовтий, алюмінієвий лак Е 104+Е 132, індиготин; віск монтановий гліколевий.

Лікарська форма

Таблетки пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група. Селективний антагоніст кальцію з переважною дією на серце, похідне фенілалкіламіну. Код АТС С08D A01. Клінічні характеристики.Показання.

Ішемічна хвороба серця, включаючи: стабільну стенокардію напруження; вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала).

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь (за винятком синдрому Вольфа — Паркінсона — Уайта (WPW).

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання

.

• Кардіогенний шок.
• Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, гіпотензія, недостатність лівого шлуночка).
• Тяжкі порушення провідності (AV блокада II і III).
• Синдром слабкості синусового вузла (якщо не імплантований штучний водій ритму).
• Синоартріальна блокада.
• Відома гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого компонента препарату.
• Декомпенсована серцева недостатність.
• Мерехтіння/тріпотіння передсердь та одночасна наявність синдрому WPW(підвищенний ризик спровокування вентрикулярної тахікардії ).
• Під час лікування Ізоптином не застосовувати одночасно внутрішньовенно бета-блокатори (за винятком інтенсивної терапії).

Спосіб застосування та дози

Дози підбираються індивідуально для кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи з достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, в жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або відразу після їжі.

Ішемічна хвороба серця, артерільна гіпертензія.

Рекомендоване дозування становить в межах 240 — 480 мг на добу, розділених на 2 разові дози.

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь.

Рекомендоване дозування становить в межах 240 — 480 мг на добу, розділених на 2 разові дози

Порушена функція печінки:

У хворих з обмеженою функцією печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарських засобів. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та починати з малих доз (наприклад для хворих з обмеженою функцією печінки спочатку 2–3 рази на день 40 мг, відповідно 80–120 мг на добу).

Не приймати препарат в лежачому положенні.

Препарат можна застосовувати хворим з стенокардією після перенесеного інфаркту міокарда тільки через 7 днів після гострого приступу.

Після тривалої терапії препарат слід відміняти поступово.

Побічні реакції

Застосування верапамілу може асоціюватися з небажаними явищами з боку серцево-судинної системи: синусова брадикардія, AV-блокада II або III ступеня або брадиаритмія з фібриляцією передсердь, артеріальна гіпотензія, зупинка синусового вузла, асистолія.

Іноді може розвинутися або загостритися серцева недостатність, значне зниження артеріального тиску та/або ортостатичні реакції.

Дуже рідко у пацієнтів, які приймали верапаміл, спостерігалось збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія).

Повідомлялося про досить часте виникнення нудоти (рідко — блювання), метеоризму або запорів.

У поодиноких випадках можуть з’явитися головний біль, нервозність, запаморочення, стомлюваність, сенсорні розлади, такі як дзвін у вухах, парестезія, нейропатія та тремор, пітливість, почервоніння шкіри та відчуття жару.

Рідко повідомлялося про алергічні реакції (еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапілярна екзантема та еритромелалгія. Дуже рідко повідомлялося про бронхоспазм.

Можуть виникати периферичні набряки як наслідок місцевого розширення артеріол. Також повідомлялося про транзиторне підвищення рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази, алергічний гепатит.

Інколи спостерігалось зменшення толерантності до глюкози, імпотенція.

В поодиноких випадках у пацієнтів літнього віку при довготривалій терапії розвивалась гінекомастія, яка повністю минала після відміни препарату.

Дуже рідко спостерігались крововиливи у шкіру або слизові оболонки (пурпура). Були окремі повідомлення про фотодерматити.

Рідко спостерігалися міалгія, артралгія.

У поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона. Дуже рідко повідомлялося про гіперплазію ясен (гінгівіт та кровотеча), яка минала після відміни препарату.

• Передозування

Симптоми отруєння при передозуванні верапамілом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.

• Переважають такі симптоми:

Значне зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму (наприклад пограничні ритми з атріовентрикулярною дисоціацією та атріовентрикулярною блокадою високого ступеня), які можуть призвести до шоку та зупинки серця.

Запаморочення свідомості до коматозного стану, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок та конвульсії.

Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардіостимуляцію.

Гемодіаліз не показаний. Гемофільтрація та, можливо, плазмофорез може бути корисним (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10–20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25–4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову крапельну інфузію (напр., 5 ммоль/год).

Додаткові заходи: при AV блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопротеренол, орсипреналін або кардіостимуляцію.

У випадку гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилятації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг за хв), або норадреналін. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими норми. У зв’язку з вазодилятацією на ранніх етапах здійснюється введення замісної рідини (розчин Рингера або фізіологічний розчин).

Особливості застосування

При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам:

• з AV блокадою І ступеня;
• з артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.);
• з брадикардією (частота серцевих скорочень менше 50 ударів за хвилину);
• з фібриляцією/тріпотінням передсердь та супутнім синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії);
• з печінковою недостатністю;
• з порушеннями нервово-м’язової провідності (міостенія (Myastenia gravis), синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).

Під час застосування препарату слід уникати страв та напоїв з грейпфрутом. Грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі.

Вагітність та годування груддю: препарат не слід приймати в першому та другому триместрах вагітності. Прийом в третьому триместрі вагітності має відбуватися маленькими дозами з врахуванням ризику для матері та дитини, а також не слід приймати в період годування груддю, оскільки біологічно активна речовина проникає в материнське молоко.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.

Залежно від індивідуальної реакції здатність до керування транспортними засобами або роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному прийомі препарату з алкоголем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Верапаміл є субстратом та інгібітором цитохрому (Cytochrom) Р₄₅₀ 3 А4. При одночасному прийомі симвастатину, який метаболізується через цитохром Р₄₅₀ 3 А4, верапаміл може підвищувати рівень симвастатину в крові і тим самим підвищувати ризик токсичного ураження м’язів. Дозування симвастатину має бути відповідно узгодженим.

Антиаритмічні засоби, бета-блокатори, засоби для інгаляційного наркозу:

Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (атріовентрикулярне блокування високого ступеня, зниження частоти серцевих скорочень високого ступеня, поява серцевої недостатності, значне пониження кров’яного тиску).

Під час лікування препаратом не застосовувати одночасно внутрішньовенно бета-блокатори (за винятком інтенсивної терапії)

Гіпотензивні засоби, діуретики (сечогінні препарати), вазодилятатори (судинорозширюючі засоби):

Посилення гіпотензивного ефекту.

Дигоксин:

Підвищення рівня дигоксину у плазмі, спричинене пониженим нирковим виведенням (слід звертати ретельну увагу на симптоми передозування дигоксином та при необхідності зменшити дозу глюкозиду, після визначення рівня дигоксину в плазмі).

Хінідин:

Можливе посилене зниження кров’яного тиску, у хворих з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією можлива поява набряку легенів, підвищення рівня хінідину в плазмі.

Карбамазепін:

Посилення дії карбамазепіну, підвищення нейротоксичних побічних ефектів.

Літій:

Послаблення дії літію, підвищення нейротоксичності.

М’язові релаксанти:

Можливе посилення дії через верапамілу гідрохлорид.

Ацетилсаліцилова кислота:

Посилена кровоточивість.

Доксорубіцин:

При одночасному застосуванні перорально доксорубіцину та верапамілу підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі у хворих з дрібноклітинним раком легенів.

У хворих в стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при одночасному внутрішньовенному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Етанол:

Затримується розпад етанолу та підвищується рівень етанолу в плазмі, тим самим верапаміл посилює дію алкоголю.

Взаємодія на основі цитохрому Р₄₅₀ ізоензиму 3А.

Верапамілу гідрохлорид метаболізується в печінці через цитохром Р₄₅₀ ізоензим 3А4 та інгібує цей ензим.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на такі взаємодії:

Інші інгібітори цитохрому Р₄₅₀ ізоензиму 3А4, як, наприклад, азол-фунгістатика (наприклад, клотримазол або кетоцоназол), протеїнові інгібітори (наприклад, ритонавір або індинавір), макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин) та циметидин:

Підвищення рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі та/або рівень цього лікарського засобу в плазмі через (взаємний) вплив розпаду.

Індуктори цитохрому Р₄₅₀ ізоензиму 3А4, як, наприклад фенітоїн, рифампіцин, фенобарбітал, карбамазепін:

Пониження рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі та послаблення дії верапамілу гідрохлориду.

Субстрати цитохрому Р₄₅₀ ізоензиму 3А4, наприклад, антиаритмічні засоби (наприклад, аміодарон або хінідин), інгібітори СSE (наприклад, ловастатин або аторвастатин), мідазолам, циклоспорин, теофілін, празосин:

Підвищення рівня цих лікарських засобів в плазмі.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію в клітини серця та гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та зменшення постнавантаження.

Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають антиішемічну та антиангінальну ефективність верапамілу при всіх формах ішемічної хвороби серця.

Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.

Верапаміл має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.

Фармакокінетика. Верапаміл швидко та майже повністю всмоктується в тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування становить 80–90%. Максимальна концентрація у плазмі досягається через 1–2 год після прийому дози. Період напіввиведення становить 3–7 год при одноразовому та 4,5–12 годин — при курсовому прийомі. Зв’язування з білками плазми — 90%. Верапаміл майже повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл є фармакологічно активним

Верапаміл та його метаболіти виводяться в основному через нирки; лише 3–4% виводиться в незміненому вигляді. 50% введеної дози виводиться протягом 24 год, 70% виводиться 5 днів. До 16% препарату виводиться з фекаліями. Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей із здоровими нирками та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності. Період напіввиведення зростає у пацієнтів з цирозом печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілення.

Середня абсолютна біодоступність у здорових суб’єктів після одноразового прийому препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 1,5–2 рази після багаторазового прийому.

У дослідженнях із багаторазовим застосуванням дози, прийнятої натщесерце, біодоступність верапамілу з таблеток пролонгованої дії препарату, яка визначалась величиною AUC, була такою самою, як і його біодоступність із звичайних таблеток препарату. Швидкість всмоктування, звичайно, була різною. У рандомізованому, перехресному дослідженні у здорових добровольців при призначенні препарату з їжею максимальні концентрації (C_max) верапамілу у плазмі досягали 79 нг/мл, час досягнення максимальної концентрації (t_max) становив 7, 71 год і AUC (0–24 год) — 841 нг-год/мл. Коли препарат призначався натщесерце, C_max верапамілу становили 164 нг/мл, t_max — 5, 21 год і AUC (0 — 24 год) — 1478 нг-год/мл. Такі самі результати були показані і для норверапамілу.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки світло-зеленого кольору у формі капсули, з обох боків мають поперечні риски; на одній із сторін тиснення з двома логотипами компанії.

Термін зберігання

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Упаковка

15 таблеток у блістері, 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ЕББОТТ ГмбХ і Ко. КГ / ABBOTT GmbH & Co. KG.

Адреса

67061 Людвігсхафен, Німеччина / 67061 Ludwigshafen, Germany.