ЛАРФІКС табл. в/о 8мг №100

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛАРФІКС

(LARFIX®)

Склад:

діюча речовина: lornoxicam;

1 таблетка містить 4 мг або 8 мг лорноксикаму;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, Оpadry white 03F58750*.

*Оpadry white 03F58750: тальк, поліетиленгліколь, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТС М01А С05.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Лікування помірно або значно вираженого больового синдрому.

- Симптоматичне лікування болю та запалення при запальних і дегенеративних ревматичних захворюваннях.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;

- тромбоцитопенія;

- підвищена чутливість (симптоми, подібні до таких при бронхіальній астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

- тяжка форма серцевої недостатності;

- шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші гематологічні порушення;

- шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані з попереднім прийомом нестероїдних протизапальних засобів;

- активна пептична виразка або рецидиви пептичної виразки/кровотечі в анамнезі (два або більше доведених епізоди виникнення виразки або кровотечі);

- тяжка форма печінкової недостатності;

- тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л).

Спосіб застосування та дози.

При помірно або значно вираженому больовому синдромі рекомендується доза 8 – 16 мг на добу, розподілена на 2 – 3 прийоми.

При запальних і дегенеративних ревматичних захворюваннях рекомендується початкова доза 12 мг, розподілена на 2 – 3 прийоми.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.

Таблетки Ларфікс приймають перед їдою, запиваючи водою.

Добову дозу та тривалість терапії визначають індивідуально, залежно від характеру і перебігу захворювання.

Пацієнти літнього віку (понад 65 років) коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати препарат Ларфікс у зв’язку з вірогідністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності, тяжким ступенем печінкової недостатності рекомендована добова доза становить 12 мг, яку розподіляють на 2 – 3 прийоми.

Побічні реакції.

Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів можуть виникати побічні явища. Найчастіші побічні явища, які є загальними для всіх інших нестероїдних протизапальних засобів, пов’язані з порушеннями травного тракту: шлунково-кишкові виразки з перфорацією кишечнику, що можуть бути тяжкими, нудота, блювання з кров’ю, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. Рідше спостерігались гастрити.

Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі препарату Ларфікс, за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100,

1/10), іноді (> 1/1 000, 1/100), рідко (> 1/10 000, 1/1 000), дуже рідко (1/10 000).

Інфекції та інвазії.

Рідко: фарингіти.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, розлади коагуляції, панцитопенія.

Дуже рідко: екхімоз. Є дані, що НПЗЗ можуть спричиняти розвиток тяжких гематологічних розладів, таких як нейтропенія, агранулоцитоз, гіпопластична та гемолітична анемії.

Порушення з боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості, гарячка, озноб, анафілактоїдні реакції, анафілаксія.

Порушення обміну речовин.

Іноді: втрата апетиту, зміни маси тіла.

Порушення з боку ендокринної системи.

Рідко: гіпонатріємія.

Психічні розлади.

Іноді: інсомнія, депресія.

Рідко: неспокій, порушення свідомості, підвищена збудливість, порушення здатності концентруватись, зміни уваги, когнітивні розлади.

Порушення з боку нервової системи.

Часто: легкий короткочасний головний біль, запаморочення.

Рідко: сонливість, парестезії, дисгевзія, тремор, мігрень, гіперкінезія, гіпоестезія.

Дуже рідко: асептичний менінгіт у хворих на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини.

Порушення з боку органів зору.

Іноді: кон’юнктивіт.

Рідко: порушення зору, у т.ч. затуманення зору, порушення кольоросприйняття, дефекти полів зору, скотома, амбліопія, диплопія, іридоцикліт.

Порушення з боку органів слуху та лабіринту вуха.

Іноді: вертиго, дзвін у вухах.

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Іноді: відчуття серцебиття, тахікардія, набряки, затримка рідини, серцева недостатність, почервоніння обличчя.

Рідко: артеріальна гіпертензія, припливи, крововиливи, васкуліт, гематоми.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Іноді: риніти.

Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.

Порушення з боку травного тракту.

Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.

Іноді: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, абдомінальний біль, кровоточивість ясен, виразковий стоматит.

Рідко: мелена, блювання з домішками крові, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичних виразок, геморой, шлунково-кишкові кровотечі.

Порушення з боку гепатобіліарної системи.

Іноді: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).

Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Іноді: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозні висипання, кропив’янка і ангіоневротичний набряк, алопеція.

Рідко: дерматити, екзема, макулопапульозне висипання, пурпура.

Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, зміни нігтів, псоріаз, мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини.

Іноді: артралгія.

Рідко: відчуття болю у кістках та спині, м’язові спазми, слабкість м’язів, міалгія, синовіт.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи.

Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.

Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів з уже існуючими захворюваннями нирок. Є випадки розвитку нефритів, нефротичного синдрому, папілярного некрозу, спричинених прийомом НПЗЗ.

Загальні порушення.

Іноді: нездужання, набряк обличчя.

Рідко: астенія.

Передозування.

У результаті передозування препарату Ларфікс можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору), атаксія, що переходить в кому і судоми, можливі зміни функції печінки і нирок, порушення згортання крові.

При передозуванні слід припинити прийом препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На сьогодні специфічного антидоту немає. Необхідно вжити звичайних невідкладних заходів, включаючи промивання шлунка. Виходячи з загальних принципів, застосування активованого вугілля тільки за умови його прийому одразу після передозування препарату Ларфікс може зменшити всмоктування препарату. Лікування симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не слід застосовувати у ІІІ триместрі вагітності. Клінічних даних щодо застосування препарату Ларфікс у І – ІІ триместрах вагітності та екскреції його у грудне молоко в період лактації немає, тому препарат не застосовують у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Препарат протипоказаний дітям (до 18 років) у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності і безпеки препарату.

Особливості застосування.

Пацієнтам з нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну 150 – 300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну 300 – 700 мкмоль/л) препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику. У випадку погіршення функції нирок лікування препаратом слід припинити.

Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, із серцевою недостатністю, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Пацієнтам з порушенням згортання крові рекомендуються ретельне клінічне дослідження і оцінка лабораторних показників (наприклад часткового тромбінового часу), оскільки лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові.

Пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад із цирозом печінки) після застосування препарату у дозі 12 – 16 мг на добу рекомендується провести лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

При тривалому лікуванні (понад 3 місяці) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.

Пацієнтам літнього віку (більше 65 років) рекомендується спостерігати за функцією нирок та печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Слід запобігати сумісному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі із селективними інгібіторами циклооксигенази-2.

Небажані реакції можна мінімізувати, якщо приймати максимально низьку ефективну дозу препарату.

Під час застосування НПЗЗ можливе виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок. Пацієнтам з виразками в анамнезі, ускладненими кровотечами або перфорацією, а також хворим літнього віку слід з особливою обережністю починати лікування препаратом у максимально низьких терапевтичних дозах.

З обережністю застосовувати Ларфікс для лікування пацієнтів, які паралельно приймають препарати, що збільшують ризик виникнення виразок та кровотеч (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”). Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому інгібіторів протонної помпи та здійснювати ретельний моніторинг.

У пацієнтів літнього віку збільшується ризик виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкових кровотеч та перфорації. При виникненні будь-яких побічних реакцій з боку травного тракту необхідно негайно звернутися до лікаря.

Слід з обережністю та після ретельного аналізу застосовувати препарат пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю, оскільки внаслідок прийому НПЗЗ можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, що не контролюється, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, цереброваскулярними порушеннями та пацієнтам з підвищеними факторами ризику серцево-судинних захворювань (артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) лікування слід починати після ретельного аналізу.

Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії.

У зв’язку з прийомом НПЗЗ, особливо на початку лікування, у рідкісних випадках були відзначені серйозні побічні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Лікування препаратом необхідно припинити при перших симптомах (шкірні висипання, ураження слизових оболонок та інші симптоми гіперчутливості).

Пацієнтам, які хворіють на бронхіальну астму, у тому числі в анамнезі, слід з обережністю застосовувати НПЗЗ, оскільки є випадки розвитку бронхоспазму.

У пацієнтів, які хворіють на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, підвищується ризик виникнення асептичного менінгіту.

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє застосування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Як і інші НПЗЗ, Ларфікс може спричинювати епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне обстеження.

Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід застосовувати препарат.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують синтез циклооксигенази, можуть послаблювати фертильність. Не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність.

Пацієнтам, які хворіють на вітряну віспу, не слід застосовувати препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості після прийому препарату не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

- Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму в плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

- Антикоагулянти: нестероїдні протизапальні засоби можуть підвищувати дію антикоагулянтів (наприклад варфарину, анісиндіону, дикумаролу, фенедіону), що призводить до збільшення часу кровотечі.

- Фенпрокоумон: знижується ефективність лікування фенпрокоумоном.

- Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик виникнення спинномозкової/ епідуральної гематоми при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії.

- Інгібітори АПФ: може зменшувати дію інгібіторів АПФ.

- Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.

- Блокатори бета-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

- Блокатори рецепторів ангіотензину II: зниження гіпотензивного ефекту.

- Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

- Кортикостероїди: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових виразок та кровотеч.

- Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення епілептичних явищ.

- Антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

- Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

- Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.

- Інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

— Препарати літію: нестероїдні протизапальні засоби можуть знижувати нирковий кліренс літію з подальшим підвищенням його концентрації в сироватці крові. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

- Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові, можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.

- Похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід): може підсилюватись гіпоглікемічний ефект.

- Лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що піддаються метаболізму з участю цитохрому СYP2С9) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів (наприклад з транілципроміном і римфаміцином).

- Такролімус: супутнє застосування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

- Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність, мієлосупресія.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Лорноксикам – нестероїдний протизапальний засіб з аналгезивними та протизапальними властивостями, належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму частково базується на інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування циклооксигенази). Інгібування циклооксигенази не призводить до збільшення утворення лейкотрієнів. Аналгетичний ефект не пов’язаний з наркотичною дією. Лорноксикам не спричиняє опіатопобідної дії на ЦНС і, на відміну від наркотичних аналгетиків, не пригнічує дихання, не призводить до медикаментозної залежності.

Фармакокінетика.Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальної концентрації в плазмі (Сmax) досягає через 1 – 2 години після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90 – 100%. Ефекту першого проходження не спостерігалося. Середній період напіввиведення становить 3 – 4 години. При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею Сmax знижується приблизно на 30% та Тmax збільшується з 1,5 години до 2,3 години. Абсорбція лорноксикаму (розрахована за площею під фармакокінетичною кривою „концентрація-час” (AUC) може знижуватися до 20%.

Зв’язування лорноксикаму з білками плазми становить 99% і не залежить від його концентрації.

У плазмі лорноксикам знаходиться в незміненому стані і в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту (5-гідроксилорноксикам), який не має фармакологічної активності. Лорноксикам піддається метаболізму з участю цитохрому CYP2С9. У зв’язку з генетичним поліморфізмом існують особи зі сповільненим та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися в помітному збільшенні рівнів лорноксикаму в плазмі у пацієнтів зі уповільненим метаболізмом. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 – нирками у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричинював індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз.

У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю та у хворих літнього віку не виявлено значних змін у фармакокінетиці лорноксикаму. У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс лорноксикаму може знижувати на 30 – 40%.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 4 мг: овальні, продовгуваті, від білого до жовтуватого кольору таблетки, вкриті оболонкою, гладенькі з обох боків;

таблетки по 8 мг: овальні, продовгуваті, від білого до жовтуватого кольору таблетки, вкриті оболонкою, з тисненням “L8” з одного боку і гладенькі з іншого боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 10 таблеток у блістері. По 3 або 10 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

КУСУМ ХЕЛТХКЕР ПВТ. ЛТД.

KUSUM HEALTHCARE PVT. LTD.

Місцезнаходження.

СП 289 (А), РІІКО Індл. Ареа, Чопанкі, Бхіваді (Радж.), Індія.

SP 289 (A), RIICO Indl. Area, Chopanki, Bhiwadi (Raj.), India.